Еволюція інтерфейсу

З появою персональних комп'ютерів для принтерів був виділений спеціальний порт: LPT. Оскільки перші принтери не уміли друкувати графіку, а друкували тільки текст (і друкували вони його рядково), то і порт одержав назву Line PrinTer.

LPT-порт є паралельним портом, що має 8-бітову шину даних, 5-бітову шину сигналів стану і 4- бітову шину управляючих сигналів. Його розробник — фірма Centronics Data Computer. З моменту своєї появи і до наших днів порт зазнав всього дві зміни.

Перший, оригінальний, протокол LPT-порту був SPP (Standart Paralell Port). Це був однонаправлений протокол, що дозволяє виводити інформацію на принтер. По шині даних принтеру передавалася інформація для друку, по шині сигналів принтер повідомляв про свій стан (готовий до роботи, немає паперу і т.д.).

При цьому швидкість передачі інформації до принтера складала всього 40-50 кБ/с. Коли придумали перші побутові сканери, їх стали підключати до LPT, фішка була в тому, що відскановане зображення передавалося в комп'ютер по шині сигналів, із швидкістю всього 20 кБ/с. Потім з'явилася поліпшена версія цього протоколу — EPP (Enhanced Parallel Port). Вона була розроблена компаніями Intel, Xircom і Zenith Data Systems.

Порт став двонаправленим, а це означає, принтер теж дістав можливість передавати більше інформації комп'ютеру. Крім того, зросла швидкість обміну до 2 МБ/С. Це дало можливість підключати через порт зовнішні приводи CD-ROM, жорсткі диски та інші пристрої.

Але і це виробникам принтерів здалося мало. Тоді компаніями Hewlett-Packard і Microsoft був запропонований протокол ECP (Extended Capability Port). Основною відмінністю від попередника була наявність апаратного стиснення даних, наявність буфера і можливість роботи в режимі DMA (прямий доступ до пам'яті), все це дозволило істотно підвищити продуктивність порту.

З появою інтерфейсу USB принтери почали «переповзати» на нього. USB набагато швидше за LPT, простіше в підключенні і настройці. Всі сучасні принтери підключаються до комп'ютера через USB.